The mourning of a loved one never ends with a funeral. It comes back every so often, like a stage performer eager for a curtain call and expects you to be loud about it.

...I gave it all the lung capacity I had.

Yer a good lad, Atticus, mowin’ me lawn and killin’ what Brits come around.

How could you go about choosing something that would hold the half of your heart you had to bury?

When he said to give him the sword, I don’t think he meant for you to stick it in his guts.

Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.

Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І — благаємо вас — ніяких хрестів
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.
Нам це не треба
Адже це не для нас — для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І — все.
[...]

Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.

Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І — йдіть.

You left ground and sky weeping,
mind and soul full of grief.

No one can take your place in existence,
or in absence. Both mourn, the angels, the prophets,
and this sadness I feel has taken from me
the taste of language, so that I cannot say
the flavor of my being apart.